 М.Севрук "Воспоминания об ушедших друзьях--Ицхак Лахман".
Кожна людина при народженні отримує
величезний потенціал фізичних, духовних, емоційних, психічних та
моральних якостей. І в зв'язку з умовами і середовищем в якому вона
росте та формується, займає певну позицію в суспільстві, та авторитет
серед колег. Про одного із моїх друзів та колег в армійські роки
1968-1970 р. хотілось особливо згадати. Ісак Лахман - симпатичний і
талановитий тромбоніст-баритоніст. Для своїх років був здібним і
обдарованим музикантом. Мав від природи досить добрий музичний слух,
пам'ять та відчуття музичного стилю. Чудово володів декількома
музичними інструментами, добре освоїв гру на тромбоні i баритоні.
Досить чітко відчував ці інструменти, був неперевершений інтерпретатор,
як народної клейзмерської музики, українського фолькльору і класичного
та джазового репертуару, а також модерного сольного виконавства. Щоб
він невиконував : військові марші, вальси для духового оркестру або
соло в джазовому оркестрі, звук його інструменту мав барву, яка завжди
відрізнялася від інших виконавців солових партій і привертала увагу не
тільки слухачів, але і професійних музикантів. У маршових ,,Тріо,,
завжди грає соло баритон. Він інтуітивно відчував, як подати звук і
творити фразу, щоб його інструмент був на горі над всім оркестром. Від
природи губи мав він трохи більші, і це в якійсь мірі сприяло для
творення тону на таких інструментах як тенор, баритон, тромбон, з
більшим мундштуком. Він безпроблемно і легко грав ноти низького
регістру та високого. Звук мав мягкий, пружний та вміло застосовував
вібрато. Технікою володів без обмежень.
Цей досвідчений педагог-музикант дав
путівку в життя неодному поколінню музикантів. Після оркестру в будинку
піонерів стає військовим вихованцем 321 мотострілкового полку м.Овруча,
де був військовим диригентом Гарри Володимирович Відомський.Чудовий
виконавець на тубі i диригент він закінчив Московську та Київську
консерваторії і був досить доброзичливий до молодих музикантів та
підтримував їх професійний ріст і майстерність. Для фахівця музиканта
він добивався все: і заробітню плату, і квартиру. Ізю Лахмана він
поважав, як здібного молодого музиканта, підтримував та заохочував. В
1967 році Ізя поступає до Житомирського культ-освітнього училища і
покидає оркестр, але через рік Відомський бере його в оркестр, як
солдата строкової служби. Спочатку він був позаштатом, а потім був
зарахований в штат військового духового оркестру.
Згадуючи Ісака Лахмана та аналізуючи його житєвий і творчий шлях,
повністю переконаний, що він хoч і мав значні творчі досягнення, але не
зміг себе реалізувати вповній мірі.Якби він був більш цілеспрямований
та відповідальніший міг би досягти найвищого рівня виконавської і
диригентської майстеності. Адже від приподи був здібним і обдарованим
музикантом. Не вистачало йому самодисципліни та організованності. Життя
розпорядилося по іншому. Про друзів потрібно згадувати і віддавати їм
належне. Память про Ізю Лахмана хай буде згадкою для багатьох
музикантів та колег ,що мали щастя з ним працювати та спілкуватися.
|